Гори горе ховають під сонцем,
Гори горе ховають в собі…
Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
Той вічний біль – Афганістан,
Відлунням до нас долітає.
Війна… Таке страшне і болюче слово, що таїть в собі смерть, руїни, сльози. Афганська війна… Чужа, брудна, неждана, непотрібна… Та хіба війни бувають чистими і потрібними ? Будь-яка несе смуток і біль, вдягає в жалобу тисячі сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок , своя безжальна арифметика.
Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей і горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів, там, в афганському пеклі. Вони йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок, вірили, що йдуть не вбивати а захищати. Ідучи в обійми чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану. Офіційно це не називали війною, а всього лише «воєнною кампанією», яка вимагала великих жертв.
Тисячі наших солдат і офіцерів загинули в боях і померли від ран, контузій, потрапили в полон, пропали безвісти. З далеких, обпалених сонцем гір летіли в Україну «чорні тюльпани» і страшні звістки. Падали хлопці на чужій землі, а в них на долонях лінії життя, такі довгі і прекрасні. Разом з ними загинули їхні мрії, разом з ними пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатися зі сторінок солдатських альбомів, вічно житимуть у зболених материнських серцях.
Їм випало жити – так кажуть про тих , хто повернувся до рідного дому, на рідну землю. Вони пройшли дорогами війни Афганістану, залишаючи на них біль втрат, вони не поповнили списки загиблих і лишаються тією пам'яттю, що пише історію.
15 лютого 1989 року наші солдати залишили пекло афганських гір. Війна закінчилась. Багато воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто повернувся, є життя, а для загиблих - пам'ять.
Щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитись тим, хто прийшов із війни живим, цими днями в навчальному закладі було проведено наступні тематичні заходи: з учнями 7- 9 класів проведено інформаційні години: «Ми вам забути не дамо»; години пам'яті у 5 та 6 класах «Вони стали героями», під час заходу було показано слайдову презентацію про воїнів – афганців Острозького району; з учнями 10-11 класу проведено урок пам'яті: «Ти вічний біль, Афганістан» де учні мали можливість подивитись документальні фільми, ознайомитись із подіями, які стали причиною тієї війни, мали можливість почути свідчення очевидців війни та учасників бойових дій.
Ідуть роки. Та скільки б їх не минуло, вони не зітруть у народній памяті тих подій та імен. Серед них і імена воїнів-інтернаціоналістів Острожчини, це: Юрій Велігурський, Олексій Андреєв, Олександр Соколюк, Андрій Баран, Віктор Климак. Вони стали героями, які віддали своє життя увійшовши в безсмертя. Пам'ять про них навіки залишиться в серцях односельчан.
Також, хочеться звернутися до тих, хто дожив до закінчення війни, до кого доля була милосерднішою, їм вона подарувала можливість жити, працювати, любити. Ми маємо пишатися їхньою мужністю та героїзмом.
Шановні воїни–афганці! Над вашими головами свистіли кулі, кожна хвилина життя могла стати останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутись до рідної домівки. Дякуємо за ваш подвиг. Нехай ніколи не зазнають війни ваші сини. Нехай більше ніколи небо не вкривають чорні хмари від куль і гармат. Бажаємо вам лише мирного неба, душевного спокою, злагоди, добробуту. Пам'ятайте, що час – найкращі ліки.
Отож на прикладі минулих поколінь та пам'ятаючи біль Афганістану, бережімо мир, який потрібен кожному і ціна якого – життя!
Заступник директора з навчально-вихоаної роботиНВК «Сіянцівська ЗОШ І-ІІІ ст.– дитячий садок» Погорельська К.Р.
Методист РМК
С.Р. Ягодка
|
